Анатолій Даниленко: Наші студенти - наші партнери

Ні, дендропарк Олександрія тут не головний. Хоч, правду кажучи, й відіграє опосередковану роль, як наочний приклад роботи в тому числі й студентів та випускників Білоцерківського національного аграрного університету (БНАУ). Можливо, для когось це стало сюрпризом, але моніторинг якості вступу абітурієнтів цього року виявив серед аграрних вузів явного фаворита. По Київській області (навіть із врахуванням столичного НУБІП) Білоцерківський аграрний за якістю і кількістю — на першому місці. Сюрприз для когось, але не для ректора Анатолія Даниленка і команди, з якою він почав відновлювати провінційний виш вісім років тому. Теорія і практика — Знаєте, серед керівників агропідприємств, які шукають для себе молодих фахівців, побутує думка: брати на роботу випускника навіть найрейтинговішого ВНЗ — невдячна справа. Треба готувати агрономів, інженерів і ветеринарів самому, бо наукова теорія і виробництво аж надто розходяться через відсутність практичних навиків і уявлень про сучасні агротехнології в українських студентів. Вам таку проблему вдається вирішувати? Питання, поставлене Григорію Опанасовичу Щуревичу, заступнику ректора, доки завше діяльний Даниленко закінчував розмову з черговим відвідувачем, викликало в того спокійну усмішку. — Думаю, Анатолій Степанович сам не тільки відповість, а й продемонструє вам відповідь на це запитання, — відповів керівник Інституту післядипломного навчання, одного з численних структурних підрозділів БНАУ. — Я, звісно, радію, що ми в цьому році, незважаючи на складну демографічну ситуацію і на те, що кількість абітурієнтів зменшується, повністю виконали державне замовлення ще й просили додатково бюджетні місця, — звільнившись, продовжує тему ректор. — Міністерство освіти нас підтримало, бо місця загалом були, просто інші не змогли їх використати. Думаю, це наше досягнення, але саме по собі воно не з’являється. Володя Манжула грошей у батьків ні на навчання, ні на життя вже не просить: вчиться і заробляє для себе сам. Це повсякденна праця і викладачів, і так само студентів, які займаються профорієнтаційною роботою. Найкраща реклама, коли про ВНЗ майбутнім студентам розповідають студенти нинішні. Студенти — це наші діти. Треба формувати базу для їхнього повноцінного навчання, комфортного й повноцінного життя. Я маю на увазі і гуртожитки, і спортивні зали, і можливість займатися мистецтвом… У нас стільки талановитих дітей! Я, до речі, разом iз ними теж часто співаю. І це, я вважаю, — правильно. Ми, може, офіційно й не народні артисти, зате від народу. І з університетом культури Поплавського наші студенти точно можуть позмагатися. Ми отримуємо сьогодні багато запрошень і звернень не тільки з Київської області — це і Дніпропетровськ, і Одеса, й Миколаїв, центр, південь, північ, захід України. Звернення направити наших випускників зі спеціальностями агрономія, ветеринарна медицина, біотехнології, переробка, економістів… От є внук екс-міністра сільського господарства Юрія Михайловича Карасика,якого я дуже поважаю, Опенько Юра. Він сам ветеринарний лікар, багато і плідно займається свинарством, втілюючи новітні технології на базі серйозної європейської фірми, яка зайшла і працює в Україні. Запрошує з Переяслава-Хмельницького наших студентів на практику. Тому що ми формуємо хороші навики самостійної роботи. Ми маємо закласти життєздатну базу, щоб молодий спеціаліст знав, як над собою працювати щодо перманентного удосконалення. Бо сьогодні та чи інша методика або технологія новітня, завтра вона сучасна, а післязавтра вже застаріла. Молодий спеціаліст, не навчений самостійно мислити і працювати, вивчати нові технології і підходи, навіть отримавши диплом про вищу освіту, залишиться як царівна-жабка на болоті: начебто і з короною, наче й статусна особа, але життя її обійде, коли вона тільки сидітиме та роздуватиме щоки у власному болоті… Намагаємося і при нинішньому державному фінансуванні вишукувати найнеймовірніші внутрішні і зовнішні резерви, щоб таку основу для їхнього розвитку створити. До речі, не завжди такі ініціативи адекватно сприймають контролюючі органи. Доводиться постійно доводити, що в рамках їхніх інструкцій ми б ніколи не змогли забезпечити виробничу базу, яку вдалося вибудувати. У них же спосіб мислення: от би ти допустив помилку, щоб тебе за щось покарати і виконати план зі штрафних санкцій. А кого тут штрафувати? Людей, котрі шукають спосіб зберегти і розвивати університетські підрозділи, в яких працюють?.. Ми не скаржимося, бо треба йти далі і все одно формувати таку базу, де б студенти могли працювати за сучасними технологіями. От саме закічуємо переоснащення університетського птахокомплексу. Він видає щомісяця двадцять тонн м’яса — якісного, без гормонів, без антибіотиків, чисту продукцію! Там виникли деякі проблеми, тому вирішили збудувати нові приміщення. Можна сказати, з підніжних матеріалів… Закінчуємо облаштування забійного цеху щоденною продуктивністю три тисячі голів. Лекції і лабораторні заняття — все це потрібно. Але без практичного закріплення знань — це зусилля, час і гроші, викинуті на вітер. Айстри, асфальт і студентська практика — Через наш університет щороку проходить підвищення кваліфікації більше тисячі спеціалістів-практиків із різних куточків України, — продовжує Анатолій Степанович. — Не хочу хвалитися, але факт лишається фактом: такої універсальної навчально-виробничої бази для практики аграрних фахівців, як у нас, ви сьогодні в Україні ніде не побачите. Скажімо, у садово-парковому господарстві, повз яке ми зараз із вами проїжджаємо, зібрано більше 150 сортів айстр. Тут днями дорогу розраховуємо заасфальтувати. То дощ не дає, то на асфальтовому заводі щось зламається… Нема копійки, — а ми все одно щось тулимо, знаходимо, як викрутитися, облаштувати те, що нам потрібно. Ось дивіться: вимурували нове приміщення для птахокомплексу зі старої цегли. Воно ще не поштукатурене, але ми поки що тим не перейматимемося, головне, технологічно все як слід. А на місці он того сусіднього старезного дерев’яного сараю почнемо будувати ще один забійний цех, який відповідатиме міжнародним стандартам. Для свиней. Ви знаєте, яка зараз у країні напружена епізоотична ситуація, як недосконало працює поки що ветеринарна дер­жавна служба. На моє тверде переконання, і це вимоги Міжнародного епізоотичного бюро Євросоюзу: забійні цехи мають бути сертифіковані. Початок у нас покладено — забійний цех для птиці, далі — для свиней, потім окремо — для великої рогатої худоби. І працюватимуть тут теж наші студенти. Вони вже сюди на підробіток просяться — немає відбою від бажаючих! Оце вам і відповідь на запитання щодо майбутнього працевлаштування студентів, яке ви задавали Григорію Опанасовичу. Виробництво, як у господаря Даниленко — практик. Ще в часи, коли більшість українських тваринницьких господарств за старими дідівсько-радянськими стандартами намагалися скласти докупи розвалені й розформовані м’ясовідгодівельні і молочні комплекси, у своїх рідних Карапишах почав перелаштовувати все за інтенсивними технологіями ефективних світових виробництв. Безприв’язне утримання корів у вентильованих приміщеннях з ідеальними санітарно-гігієнічними умовами. М’ясопереробка — так, за новими технологіями, але власними, надійними і корисними для здоров’я екопродуктами. На місці тодішнього ковбасного цеху в господарстві, яким продовжила успішно керувати його дружина, Валентина Петрівна, вже сучасний м’ясокомбінат. Теж, до слова, дружня для студентів наочна база, — тут, доки не налагодили таке, як слід, університетське виробництво, білоцерківські студенти мали можливість відслідковувати всі процеси і сучасної, й добросовісної переробки. Це зараз їх запрошують на чимало великих агропідприємств, аби придивитися серед практикантів найметикованіших, трудолюбивих і надійних працівників. А на початку мало хто погоджувався стати «тренажерною залою» для провінційних початківців. Нині ж, згідно з внутрішньою статистикою університету, від 50 до 90 відсотків випускників БНАУ, які проходять трудову практику на виробництвах, залишаються там працювати на запрошення керівників. А навчально-практичні центри університету створено на базі провідних сільськогосподарських підприємств України: ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат», ВАТ «Терезине», СВК ім. Щорса, ТОВ «Сухоліське», ТОВ «Еліта», ТОВ «Земля Томилівська» Білоцерківського району, ВАТ «Сквирасільрибгосп», ТОВ «Агросолюшнс» Сквирського району, ТОВ «Комплекс Агромарс» Вишгородського району, СТОВ «Агросвіт» Миронівського району Київської області, СТОВ «Верхнячка—Агро» Христинівського району Черкаської області… Власне університетське виробництво під Білою Церквою також розширюється і удосконалюється з кожним роком. — 15 листопада здаємо цей об’єкт в експлуатацію, — каже Анатолій Даниленко, оглядаючи фінальні роботи на птахозабійному цеху. — Можна було б ректору сказати: дівчата, принесіть мені кави, чаю, і сидіти в кабінетному кріслі… Але якщо ми підемо таким шляхом, то далеко не зайдемо, — забронзовіємо і зігнемся… Ваню, на якому етапі столи? На якому етапі інше обладнання? Ваню, вникай, я хочу бачити тут тебе господарем, — попутно веде діалоги з місцевими керівниками підрозділів, майстрами. Серед недавно прийнятих на роботу — атовець, наслідки тортур якого в рашистському полоні, побачені в новинах після визволення, вразили ректора… — Ми хлопця знайшли і підтримуємо, бо без житла був, без роботи… У нього зараз за названого батька наш проректор, Анатолій Миколайович Карпенко … Намагаємося жити інтересами інших людей, відчувати людський біль. Наш Анатолій Миколайович, крім того, що високо­класний організатор, суперкласний будівельник і землевпорядник, ще й відмінний проектант. Він зі своєю робочою групою зараз проектує і свинарники, і молочну ферму. І отак потихеньку, рахуючи кожну копійку, розширюємо університетську навчально-виробничу базу для студентів. Шукаємо внутрішні резерви, розбираємо залишки давно зруйнованих і закинутих приміщень на території університету, з тієї цегли будуємо, що нам потрібно… Ну плитку і обладнання, звичайно, нове купуємо. Якщо є можливість використати якісь неформатні ресурси, ми це робимо. Але оця стара цегла, якій шістдесят років, — вона міцніша і якісніша за ту, яку виготовляють сьогодні. — У вас тут просто якийсь невтомний будівельний мурашник… Видно, звичний для всіх темп, не через те, що начальство заїхало… — Ні-і-і… Вони просто роблять свою роботу… Дім один, вихованці — з усієї країни — Я народився в Карапишах, і де б і ким би не працював, ніде, крім свого села, не оселявся… до речі, я народився — і Сталін зразу вмер! (сміється). Мама казала, було дуже холодно, привезли нас у холодну хату, піч почали розпалювати… Така біднота була… Тоді з нестатків вибилися, то й зараз вийде, — каже без тіні сумніву. І звертає увагу на розсадник з теплицями, повз який саме проїжджаємо. — Студенти тут скрізь у нас працюють — усе їхня робота. Теплички підтримують… У структурі університету ще є вісім навчальних закладів першого-другого ступенів, технікуми й коледжі. Тут разом iз лісом виробнича база займає більше 1500 гектарів. А ще ж є у Маслівці 621 гектар, 2900 — в Олександрії… І постійні намагання «згори» — тільки відірвати, забрати… А ми їм не дамось! У нас же землі не кинуті напризволяще й не передані в чужі руки. Вони ж і дають виробничу базу для навчання студентів, і якусь копійку завдяки їм університет заробляє. Ми й самі використовуємо в наших їдальнях, і продаємо вироблену на цих землях продукцію. Торік продали чималенько м’яса, молока, зерна… Продаємо за тими цінами, які формуються на ринку. Є партнери, з якими укладено перспективні договори… Молоко на постійній основі покупці забирають. Сьогодні ось домовилися з представниками підприємства «Маршалок», щоб вони забирали у нас птицю. Він тут у Білій Церкві, під боком, м’ясо свіже, якісне — йому теж вигідно мати з нами справу. Нам цього року міністерство збільшило держзамовлення, і ми набрали загалом під дві тисячі чотириста студентів. Дуже потужно кількісно і якісно йшли абітурієнти на наші класичні — факультет ветеритарної медицини, агрономію, біотехнології… Це ті спеціальності, які сьогодні найбільше затребувані в сільському господарстві. Причому чимало студентів iз регіонів, які мають власні профільні вузи, — зі Львівщини, Закарпаття, Львова, Одеси, Миколаєва… А вони йдуть до нас. — Земля слухами повниться… — Так, віддають нам перевагу, незважаючи на віддаленість від домівки. Хоч добитися такого визнання серед потенційних вступників було непросто. У нас і досі трапляються ситуації, які я винищую розпеченим залізом. Сьогодні двох викладачів звільняю, бо негідно повелися зі студентами. Не можна зловживати своїм становищем. Наші студенти — наші партнери. Їх треба розглядати саме з партнерських позицій, спільної роботи. Хто б там сьогодні що не казав про нинішню молодь… Молодь у нас класна. Ти з ними спілкуйся, і вони тобі стільки ідей, пропозицій подарують! Вони фантастичні. З ними мені цікаво спілкуватися не як ректору, офіцiйно, а саме в товариському ключі. Я дорожу дружбою з ними, і вони це теж цінують. Студенти знають, що для зустрічі зі мною не треба записуватися на прийом і чекати кілька днів, тижнів чи місяців, — якщо справді необхідно щось проговорити, просто прийди до кабінету до восьмої ранку, і бесіда відбудеться, проблему вирішуватимемо. — У вас, я чула, навчаються вже й іноземці? — Так, є студенти з Білорусі, з Туркменістану… З країн СНД поки що. І ми ці позиції щодо залучення студентів розгортаємо, бо це не тільки імідж, а й поповнення бюджету університету. — Вони навчаються російською? Чи й англійською заняття проводите? — Знаєте, останніми роками ми підтяглися із введенням англійської в навчальний процес. У нас щотижня проходять відкриті лекції, які читають англійською мовою. Студенти таку ініціативу охоче підтримують. Я три-чотири роки тиснув на викладачів, щоб вивчали і практикували цю мову. Бо якщо хочеш виходити на міжнародний рівень, розвиватися, підвищувати кваліфікацію, спілкуватися з іноземними колегами, які чогось досягли, і не знаєш англійської — як ти це зробиш? Спочатку — ой як це туго йшло… А зараз «прорвало», кількість перейшла в якість. Дорослі діти Хлопчина накладає сіно коровам на обід. Знайомимося. Володя Манжула з Житомирської області Баранівського району. Працює тут і для досвіду, і грошей собі підзаробити. — Ці хлопці можуть сказати — те, що вони тут освоюють, це їм пригодиться на все життя. Ти в батьків уже не просиш грошей? — запитує ректор у студента — Звісно, ні, я ж уже сам заробляю… Окремо — чистісіньке доїльне приміщення. Там класична «Ялинка». Обладнання розраховане на одночасне обслуговування дванадцяти корів. Технологічний процес доїння триває від семи до п’ятнадцяти хвилин. Комп’ютер усе фіксує… — Корова має почуватися затишно, — наголошує досвідчений Даниленко. — Без належного утримання, повноцінної годівлі, комфортного самопочуття про хороші результати годі й говорити. Ми співпрацюємо з Брацлавським заводом — ви тут бачите українське обладнання. Холодильники, правда, італійські, ще деякі елементи є іноземні, але все це своїми руками монтували, намагаємося максимально власними ресурсами обходитися… за що часто й отримуємо на горіхи від перевіряльників. Ми коли з командою прийшли, ця ферма мала жалюгідний вигляд: корови, телята прив’язані, ніби в карцері під покаранням утримуються… Давали по півтора літра молока на добу — менше, ніж коза… Сьогодні від наших голштинів доїмо 24-25 літрів. — Ходімте, познайомлю ще з одним нашим працівником, — вже кличе з коридору Даниленко. У навчальному кабінеті симпатичне дівча зосереджено заповнює якісь формуляри. Студентка Інна вже в магістратурі, це в неї і практика, й підробіток. Вчиться розбиратися в премудростях селекційної роботи. Бабуся-зоотехнік свого часу зацікавила тваринництвом, захотілося продовжити професійну династію. Сама з Хмельниччини, з Віньковецького району, але ближче до домівки вуз не обирала: — У Кам’янець-Подільський і у Вінницю мені було б ближче, але вирішила сюди вступати. Пошукала, почитала в інтернеті, — у Білоцерківського університету найвищі рейтинги, хороші відгуки випускників, надійна виробнича база. І зараз не шкодую, що тут навчаюся. Поки що шукаю і вношу в реєстраційні картки телят «тата-маму», щоб присвоїти відповідні номери з родоводом… В Інни є мрія — стати хорошим селекціонером, розвивати саме українські породи корів. Вважає, що і наша червона степова, і аборигенна сіра українська недостатньо вивчені і незаслужено забуті. Денис, якого зустрічаємо тут же, біля ферми, — другокурсник факультету ветеринарної медицини, але паралельно працює ветлікарем і готується до виробничої практики у Данії, з підприємствами й навчальними закладами якої у БНАУ налагоджені давні партнерські стосунки. Посилено вивчає англійську, аби успішно пройти мовний тест. Без цього і пройти конкурс, та й повноцінно навчатися за кордоном не вийде. Необхідні робочі навики у хлопця є: працює на університетському тваринницькому комплексі майже рік, перед цим отримавши базовий фах у місцевому коледжі. — Наші студенти, випускники вже не перший рік успішно проходять практику і навіть знаходять хорошу роботу в Данії. У декого вже й діти там народилися, — хвалиться ректор. — Я з ними з дому вечорами по «вайберу» спілкуюся, розповідають, які там технології, підходи, що нового впрова­джують… Данія, на перший погляд, невеличка країна, але має 33-мільйонне свинопоголів’я і забезпечує м’ясом і Європу, й вибагливу щодо якості продуктів Японію. У тамтешніх тваринників є чому повчитися. І коли наші діти повертаються додому після стажування, вони зобов’язані підготуватися, доповісти і, бажано, показати своїм однокашникам та викладачам, що нового там побачили і чого навчилися. Євген Сігал з «Агромарсу», де для всієї України вирощують гаврилівських курчат, однозначно агрономів, біотехнологів, ветлікарів, економістів бере на стажування саме з нашого університету… А нам iз вами ще треба зернове господарство оглянути, поїхали! — рвучко переходить до нової теми Анатолій Степанович і вже знову заводить двигун свого авто. — Ми в перші роки страшенно мучилися з доведенням до кондиції зібраного урожаю: волога кукурудза, відсирілий соняшник, пшениця під постійною загрозою запрівання — це жах. Наше зернове господарство було, мабуть, найслабшою і найпроблемнішою ланкою у виробництві. Бо сушка ж іще й надто дороге задоволення, враховуючи нинішню вартість енергоносіїв. А зайвих коштів від держави ми ніколи не отримували, як би сутужно не було. Але цього року ми вже забули про зібраний урожай. Відпрацювали оптимальну технологію переробки врожаю: ось тут зерно у бункер засипається, ось воно проходить через очисні машини, тут перевантажується в сушарку… Сушарка потужністю 200 тонн на добу. Я хотів би, щоб ви зайшли подивилися, як працює дров’яний котел. Таких в Україні сьогодні два… Бачите — он машина завантажується з бункера? Тепер у нас усього 20-30 хвилин, і чергова вантажівка з вантажем від’їжджає… Подивитеся виробництво комбікорму: щодня 3-4 тонни збалансованого комбікорму видає міні-заводик, сконструйований інженерами університету поки що в єдиному екземплярі. Зерно, яке і годує і проростає Звісно, невеликий, як для заводу, саморобний агрегат, не виблискує хромом. Зате працює для місцевих птахівників і тваринників безвідмовно. Виробнича необхідність і брак коштів (розраховувати на мільйони гривень для закупівлі сучасного зарубіжного обладнання, як ви розумієте, не доводиться) активізують і підприємницькі, й винахідницькі таланти. Охолоджувач, навантажувач, вентилятор, дозатори, ємкості, інші механізми, які виконують численні операції для виготовлення комбікорму необхідних кондицій, в сумі обійшлися університету у 25 тисяч гривень. Звісно, головним чином саме завдяки ентузіазму його авторів, активізованому ентузіазмом невгамовного ректора. Пацюють тут навіть у вихідні, аби вчасно висушити під час жнив тисяч п’ять тонн зерна, а потім переробити його на якісний корм для різношерсної університетської живності. Умудряючись паралельно придумувати, конструювати й удосконалювати все нові й нові проекти, механізми, технології, які дозволяють університету не лише виживати, а й триматися на лідерських позиціях. Хіба з почуття обов’язку чи за штатним розписом таке можливо? Тільки якщо ти заразився вірусом дружньої підтримки ближнього… ПОСТСКРИПТУМ ВІД РЕКТОРА Найважливіше в організації навчального процесу в університеті — системний підхід. Безумовно, головним фактором високого рейтингу університету я вважаю високий рівень викладання предметів iз фахових напрямків, симбіоз теорії і практики. Професійний професорсько-викладацький склад, студентські наукові лабораторії — базовий генетичний код нашої університетської сім’ї. Власне, не тільки університетської. Бо в тих десятках мільйонах тонн зерна, які декларує сьогодні Україна, чимала заслуга і наших випускників. А це — і всім добре відомі фахівці, і керівники підприємств, науковці, глави областей і районів… Я справді пишаюся нашими випускниками, викладачами і студентами Білоцерківського аграрного університету, бо у відбудові й нинішніх успіхах української економіки є і наш внесок, плоди нашої роботи. В тому числі і розвиток виробництва, і впровадження наших наукових розробок, технологій, відкриттів. Користуючись нагодою, хочу привітати читачів «України молодої» з хорошим і важливим святом, що наближається, — Днем працівників сільського господарства. Я щиро дякую всім хліборобам, тваринникам, інженерам, наковцям за їхню плідну працю, яка в прямому розумінні годує й утримує країну, і щиро молю Бога за здоров’я і благополуччя їхніх сімей, за їхні наступні здобутки і досягнення. Тому що українське село в моєму розумінні — це основа, матриця і нашої держави, і нашої економіки, і майбутніх високих технологій. Щиро ваш — Анатолій Даниленко, доктор економічних наук,академік НААН, професор, ректор Національного аграрного університету, депутат Київської обласної Ради.

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не буде опублікована. Обовʼязкові поля позначені *

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Очистити формуВідправити