Анатолій Даниленко : «Влада - це не «корито»

Депутат того чи іншого рівня — це та людина, яку виборець наймає на роботу. Вкидаючи бюлетень, він бере відповідальність за те, кого обирає. Не всі це розуміють, слухаючи передвиборні обіцянки. БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Народився 4 березня 1953 р. в селі Карапиші. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, Уманський державний педагогічний інститут та Рівненський технологічний університет. Працював лікарем ветеринарної медицини, головою правління колгоспів ім. Куйбишева (с. Яхни), ім. Бузницького (м. Миронівка), ім. Щорса (с. Карапиші). Очолював Державний комітет України по земельних ресурсах, був головою Черкаської обласної державної адміністрації, директором НДІ земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету. Обирався народним депутатом СРСР, народним депутатом України, очолював комітет з питань АПК, земельних ресурсів та соціального розвитку села Верховної Ради України, був членом її Президії. Автор понад 15 законодавчих актів щодо програм і концепцій реформування АПК. Має понад 130 наукових праць. Нагороджений орденами «Знак Пошани» та «За заслуги» III ступеня. Відомий серед ділових та наукових кіл як практик і вчений, академік УААН, доктор економічних наук, професор, Заслужений працівник сільського господарства України, відмінник освіти України. Нині ректор Білоцерківського національного аграрного університету, депутат Київської обласної ради VI скликання. Серед кандидатів в депутати до місцевих рад є люди, яких не потрібно представляти жителям району, бо їх імена завжди на слуху, не тільки перед виборами. До таких належить і ректор Білоцерківського національного аграрного університету, Заслужений працівник сільського господарства, депутат Київської обласної ради VІ скликання А. С. ДАНИЛЕНКО. Наша розмова з Анатолієм Степановичем — про сутність влади, відповідальність депутата перед виборцями та відповідальність виборців за свій вибір. — Анатолію Степановичу, сьогодні багато хто бачить себе у владі, обіцяє зміни, роздає обіцянки. Та при такій ситуації як зараз в країні, непросто переконати людей голосувати. Здається, вони вже нікому і нічому не вірять. Чому Ви прийняли рішення знову йти до обласної ради? — І дійсно: для чого це мені потрібно? Найголовніше, певно, в тому, що я бачу, спостерігаю і відчуваю кожен день. Коли вмикаю телевізор, а з екрана прем’єр-міністр на калькуляторі рахує вартість газу, яку платитимуть люди в місті і в селі, у мене виникає питання: «Чому саме така ціна і чи можна 200-ма кубами нагріти хату?». Я знаю, що газ, який мають споживати люди, — український. Виходячи з його собівартості, і ціна повинна бути як мінімум у 2,5 раза нижчою. Або подивимось, що відбувається з освітянською галуззю? Що таке оптимізація? Я б сказав, що нам потрібен розвиток, бо науки і розуму ніколи забагато не буває. А яку зарплату сьогодні отримують вчителі? Де їхні доплати? Ще й таке: чому ми дожились до того, що для хворих в стаціонарі ЦРЛ нема за що купити хліба? Цеж добре, що є відповідальність керівників. Генеральний директор СТОВ «Агросвіт», моя дружина Валентина Петрівна, зараз кожного дня безкоштовно постачає хліб для лікарні. Саме готовність нести відповідальність повинна бути в кожного, хто вважає, що він за людей. Як і розуміння: а що таке взагалі влада? Для когось це красивий кабінет,секретарка, певні життєві блага. А в моєму розумінні, як до речі, і моєї сім’ї, влада — це хрест, відповідальність перед людьми і Богом. Відповідальність! Аж ніяк не «корито». А що, на жаль, ми бачимо сьогодні на всіх владних рівнях? По-перше, некомпетентність, по-друге, необізнаність із справами, по-третє, байдужість до проблем людей. Звернулись до мене і Валентини Петрівни жителі Олександрівки. В селі закрили школу, дитсадок. А там сьогодні проживає 36 дітей. Матері не можуть влаштуватись на роботу, бо немає на кого їх залишити. Вихід один — треба робити садочок. Думаєте, хоч раз хтось з району поцікавився? Аж тоді приїхали, як був у районі губернатор, і я його запросив в Олександрівку подивитись, як іде ремонт. Сутність влади у тому, щоб відчувати, що потрібно людям, що ти можеш зробити для них, чи здатен перейматися їхнім болем? А депутат обласний — цеж не платна посада. Це додаткове навантаження і додаткова відповідальність. Я розумію ситуацію, маю досвід вирішення питань і на макрорівні, і на мікрорівні. Я знаю, як і де відстоювати те, що треба відстоювати. Найлегше було б непомічати всіх проблем і жити собі спокійно. Але я не можу бути спокійним і байдужим. Ось чому прийняв рішення балотуватись в депутати. — В обласній раді цього скликання Ви представляєте Білу Церкву. Чому зараз йдете від Миронівського округу? — Тому, що все моє життя, по суті, пов’язане з миронівською землею, з миронівськими людьми. Це і Яхни, де я працював головою колгоспу, і Миронівка — господарство імені Бузницького, і мої рідні Карапиші. Я в цій раді нібито не депутат від Миронівки, але все одно все, що треба було вирішувати по Миронівці, вирішувалось з моєю участю. Це й збереження того самого центру творчості для дітей, і ремонти доріг та багато іншого, для чого спрямовувались кошти з обласного бюджету. Ось і на останній сесії проголосували, щоб було фінансування ремонту дороги по вулиці Лазо в Миронівці, а ще треба й по Гагаріна робить, є й інші питання, над якими спільно працюємо з міським головою. Я завжди говорив, що для мене важлива тісна співпраця не до виборів, а після виборів. Ось ще одна ситуація. Звернулись до мене люди, яких обікрадено. Це переважно колишні працівники цукрозаводу. Їм багато років тому рішенням Росавської сільської ради виділили невеличкі земельні ділянки під городи і тепер ось виявилось, що ця земля вже належить іншим. Скільки порогів оббито в пошуках справедливості. Як я можу не підтримати людей? Все зроблю, щоб відновити справедливість. А як було в Маслівці, коли без будь-яких досліджень і погоджень відома компанія хотіла розмістити своє виробництво. Люди піднялись проти будівництва. І, звісно ж, я став на їх бік, бо де люди — там правда. — Чи задоволені Ви тим, що вдалось зробити в обласній раді VІ скликання? — Сказати, що всим задоволений, то це не так. Та все ж, через Кабмін було проведено 7 млн. грн. Це ті кошти, що пішли, як я вже говорив, на відновлення соціальної структури, на дороги, ремонти шкіл та ін. У всьому, що йшло з області в Миронівський район, я брав активну участь. Була добра співпраця з головою РДА Валентиною Усик. Як щось добиватись, то разом в департамент фінансів, в департамент економіки, в Кабмін. Були відчутні кроки. Зараз цього немає. Перед виборами завжди багато обіцянок, вони схожі в усіх кандидатів і програми теж схожі. Та суть не в них, а в тому, які кроки в того чи іншого депутата. Хай вони будуть маленькі на своєму рівні, але позитивні, націлені на покращення життя людей. Скільки мені довелось дискутувати, відстоювати свою позицію, коли на сесії обласної ради намагались «проштовхнути» формування об’єднаних громад. Слава Богу, це поки що перспективний план. Я звертався до голови Верховної Ради, пропонував, щоб обласна рада робила звернення до Президента, Кабміну. Бо, якщо ми ведемо мову за самодостатність громад, комфортне, нормальне життя людей, то в законі треба чітко виписати наступне: виконкоми та прозоре бюджетне фінансування кожної громади. Якщо цього не буде, а сьогодні по суті його й немає, то переслідується одне — якесь, умовно скажемо, скорочення, і не більше. А де ж людина? Починаючи будь-яку нову справу, завжди треба ставити на перше місце людину. Якщо вона відчуває позитив від змін — робимо їх, а якщо не відчуває — то навіщо й робити? Закон про добровільне об’єднання громад — це всього лиш наміри. Конкретики там абсолютно немає. Закону про фінансування сільських громад не виписано, тому що великим «босам» вигідно, щоб до них весь час йшли на поклон, щоб у них випрошували свої ж гроші ті, хто платить у бюджет. В мене своє розуміння. Треба насамперед прозоро і ощадливо ставитись до виробника. Адже що таке бюджет? Це віддзеркалення стану економіки. Тож треба зробити все, щоб розширити виробництво, створити робочі місця, а звідси — зарплата, сплата податків та відрахувань. Тоді й пенсійне забезпечення буде вищим. На жаль, цих кроків не видно. І мені боляче за це, бо я знаю, що треба робити. Я ж був і губернатором, і головою Держкомззему, і народним депутатом. Депутат того чи іншого рівня — це та людина, яку виборець наймає на роботу. Вкидаючи бюлетень, він бере відповідальність за те, кого обирає. Не всі це розуміють, слухаючи передвиборні обіцянки. — Але ж і Ви, напевне, щось обіцяєте, зустрічаючись з громадами сіл перед виборами? — Я не перед виборами зустрічаюсь. Я в постійному контакті з жителями Миронівки, Юхнів, Владиславки, Яхнів, Пустовіт та інших сіл. Телефонує якось директор школи із Піїв, просить: приїдьте, у нас тече покрівля. Швидко організувались, завезли матеріали, перекрили. Можу скільки завгодно подібних прикладів навести. Не знаю, хто що людям обіцяє, але я не тільки за округ, по якому балотуюсь, за увесь район переживаю. Бо я тут народився і діти мої. А виборці наші — мудрі. Вони визначаться, за кого голосувати. Хоч закон такий, що кандидати в депутати висуваються від партій, дивитись все одно треба по людях: хто на що здатний. Щоб свого депутата можна було не десь далеко почути по телефону, а зустріти на вулиці і поставити конкрете питання: а що ти зробив для людей? — Чому ви йдете на вибори саме від Радикальної Партії Олега Ляшка? — Зараз в державі така ситуація,що виробництво, рівень життя падає, велике податкове навантаження. Та навіть в умовах війни на сході можна було багато позитивних кроків зробить щодо зміцнення економіки і покращення життя. Кроків системних, радикальних, жорстких. Коли прем’єр-міністр каже,що однією із складових нашої реформи є субсидії для людей, то це страшно слухати. Субсидії — це від горя,від біди і ніякої тут реформи немає.Ось чому я балотуюсь від цієї політичної сили — Радикальної Партії.Я бачу радикалізм не в колотнечі, а в об’єднанні людей, формуванні конкретної програми, підборі професіоналів, відповідальних людей для вирішення питань, які можна вирішити навіть в умовах війни. — А взагалі, як Ви вважаєте, вибори за партійними списками— це позитив? — Думаю, що ні. Згадаєте моє слово — ми колись повернемось до тієї ж системи, що й була. Бо хіба це правильно, коли громада довіряє тій чи іншій людині без жодних партій, а її позбавляють права вибору? А якщо людина сама на себе відповідальність хоче взяти? Або коли депутат від партії чимось не влаштовує своє керівництво і воно на партійній конференції вирішить замінити його більш вигідним для себе? Цей виборчий закон далеко недосконалий. Не такий потрібен для наших людей, які втомились від брехні і обіцянок. Я за те, щоб незалежно від партій можна було обрати тих, хто проявив себе не словами, а в ділі, в конкретних справах. — Анатолію Степановичу, Ви маєте великий досвід господарської роботи, громадської і політичної діяльності. Хто Ви все таки більше — політик чи господар? — Щоб зрозуміти це, приїдьте в мої рідні Карапиші, в Білоцерківський НАУ. Ви побачите те, чого немає в жодному університеті — такої навчальної бази, бази для практики виробництва. Вирішуємо проблеми і в Маслівському технікумі, який за моєї ініціативи увійшов до структури БНАУ, аби дати можливість сільським дітям здобувати вищу освіту. Та якби я був тільки господарником, мені було б байдуже те, що я зараз роблю. А попереду ще й вибори до Верховної Ради. Пригадую, як колись моїм опонентом був Олександр Мороз. Обрали його. А з часом мені довелось почути, як люди визнавали, що помилились. Кандидат наобіцяв багато. А коли став депутатом, то тільки по телевізору його й бачили, а Миронівщина так і не дочекалась допомоги. Всі мають право на вибір. Але й відповідальність за свій вибір теж треба усвідомлювати. Я за свої слова завжди відповідаю. І надіюсь після виборів на таку ж співпрацю з жителями району, якою вона була завжди. Т.КОЛЕСНИКОВА.

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не буде опублікована. Обовʼязкові поля позначені *

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Очистити формуВідправити