Де люди — там  правда

Мало хто з наших керівників хоч інколи спускається з небес на святу миронівську землю. Чомусь їм на ній незатишно і некомфортно. Мабуть тому, що вийшовши з затишного кабінету для зустрічі з людьми таки прийдеться щось для цих людей зробити. Бажано щось хороше, а з цим геть складно… Тому й не модно у нас в районі без нагальної потреби "ходити в люди". Простіше організувати декілька нарад і інколи прийом тих наївних громадян, котрі ще в глибині душі сподіваються, що їхні проблеми когось цікавлять. Це якась нова мода на "гру в піжмурки" з народом появилась на Миронівщині не дуже давно, а вірніше геть недавно, трохи більше року назад. Мода це чи хвороба під назвою "байдужість", але багато депутатів районної ради теж нею хворіють. Встояти зуміли небагато народних обранців. Це люди з міцним імунітетом порядності і ще застарілих звичок – не цураються спілкування з простим народом. І кабінети їм наче й не потрібні, не привчені вони до безглуздого просиджування в тих розкошах. Життя і здоров`я лише одне, тож навіщо насиджувати мозолі на одному місці, краще рухатись вперед. Район в нас невеликий, тому прізвищ називати не буду – ви самі всі їх знаєте, в тому числі і хто є хто в місті, в селі і в районі. Хто вже в сьомій ранку працює з людьми перед виїздом за вісімдесят кілометрів до роботи. Хто в шостій ранку в Миронівці вже дивиться, як комунальники прибирають місто, поки ми ще спимо. Насправді все дуже просто : "Хто хоче зробити роботу , шукає можливість як зробити. Хто не хоче зробити роботу, шукає причину для відмови від роботи". Люди, знаючи , хто чого вартий і на що здатен, звертаються туди, де їх вислухають і допоможуть. І не звертаються до того, хто навіть слухати, не те що робити, не буде. Тому й на цю зустріч в село Юхни прийшли і приїхали не лише жителі Юхнів, а й інших сіл із своїми наболілими питаннями, приїхали й Миронівчани з своїми земельними питаннями по городах. Про це вже ми писали на сторінках сайту дещо раніше. І питання вирішуються. Не всі зразу і не так це просто, як на перший погляд здається, але вирішуються. Головне мати бажання йти назустріч людям, і люди самі допоможуть багато в чому. Так от, короткий фотосет про одного з наших земляків, який не цурається зробити людям свято і заодно тут же вислухати і допомогти тим же людям в вирішенні їхніх проблем. Хоч ці проблеми мали б бути вирішені безпосередньо відповідальними за це посадовцями місцевого рівня (при наявності бажання в них). P. S. До речі, голос в Анатолія Степановича чудовий. Навіть не підозрював, що може так співати. Та й колектив ансамблю університету виступав дуже яскраво і якісно. Сподобалось. Могли б дати фору багатьом знаним майстрам.