Подорож із Шандри у Яснозір’я

7.08.2015 р. представники с. Шандра Миронівського району Київської області вирушили у невелику подорож в село Яснозір’я Черкаської області, щоб на власні очі побачити, як прості сільські люди борються із олігархами та власноруч захищають свою землю, яка годувала їх батьків, годує їх самих та, дасть Бог, буде годувати їхніх дітей. Справа в тому, що не звичайна людська цікавість та бажання подорожувати змусили шандрівчан їхати у далекий світ, а спільна біда, яка об’єднала їх із маслівчанами та жителями Яснозір’я, про яких більшість жителів Миронівського району навіть і не чули. А біда прийшла, коли Приватне Акціонерне Товариство «Миронівка хлібпродукт» вирішило реалізувати гігантський проект – побудувати на землях сільськогосподарського призначення, найкращих чорноземах країни близько 140 курників, не спитавши власників цих земель. Оскільки жителі Яснозір’я зіткнулися з цією пошестю раніше, ще в 2014 році, і досвіду у них більше, шандрівчани вирішили їхати за цим досвідом саме до них, нащадків козаків – яснозірців. Подорож виявилася цікавою та насиченою гострими відчуттями (в основному для органів нюху), вікно автобусу не можливо було відкрити, оскільки запах курячого помету не давав можливості дихати. Південно-східні межі Шандри знаходяться в декількох кілометрах від кордону з Черкаською областю, можна з впевненістю сказати, що Черкаська область – це зовсім інший світ, паралельна реальність. Реальність, яка складається з залишків шевченкового тихого раю, який спотворили безліч курників. Перший об’єкт, який довелось побачити шандрівчанам під час своєї подорожі, це сховища з курячим пометом на землях села Козарівка (Черкаська область). Село знаходиться неподалік від Шандри. Ці сховища являють собою бетонні басейни під відкритим небом, які заповнені курячим пометом. У них без перешкод потрапляє дощова вода та сніг узимку. Пейзаж не для людей із слабкими нервами: страшний сморід, мільйони мух та безліч лелек, які невідомо що шукають для себе у «бульйоні» із курячого помету. Такої кількості лелек автор цієї статті ніколи не бачив у своєму житті, навіть під час весняної оранки на полі. Стверджувати, що небезпечний розчин курячого помету не потрапляє у ґрунтові води, ніхто не візьметься, оскільки сховища складаються із бетонних плит, шви між якими негерметичні. Фото 1. Сховища із курпометом в с. Козарівка. Місцеві жителі попередили, що трупи дохлих курчат «Ряба» прибрала нещодавно, і більшу частину помету повивозила на поля. Пік краси нам не вдалося побачити. Але запах не прибереш, тому і цього було досить, щоб залишити в нашій пам’яті глибокий слід. Фото 2. Сховища із курпометом в с. Козарівка. Якщо уважно придивитися до фотографії, то можна побачити шви між плитами. Все, що потрапляє у землю, обов’язково потрапляє в ґрунтові води та в криниці до людей. Фото 3. "Прибрані" сховища для курячого помету в с. Козарівка. Нас люб’язно зустрів житель села Козарівка, який розповів, яким чином «Ряба» тут «осіла», як було вивезено родючі чорноземи та поля перетворено на бозна-що. Показав нам старий примірник місцевої районної газети, який датується періодом будівництва пташників у Козарівці. Нас не здивувало, що він за змістом та інтонаціями, як дві краплі води, нагадує примірник «Миронівського краю» від 04.08.2015 р. ( стаття «Думка громади змінюється»). Думкою людей у Козарівці про будівництво пташників ніхто не поцікавився. Найбільше засмучує навіть не це, а той факт, що тепер жителі Козарівки відчувають гостру нестачу води. Далі наш шлях пролягав через численні курники, курники, курники… Фото 4. Курники "Ряби", які нам траплялися по дорозі у Яснозір'я. Автор статті просить вибачення у читача за невелику кількість фотографій. Справа в тому, що основною ціллю подорожі, була зустріч із яснозірцями. А фото були зроблені випадково. Лише з часом виникло бажання написати статтю про подорож. Навіть якщо зробити фото всіх курників черкаської області, то картина вийде одноманітна і нецікава. Також вдалося побачити забійний цех, який чесно кажучи, виглядає, як режимний об’єкт. Хоча він власне і є таким. Тому у разі, якщо «Рябу» у Шандрі та Маслівці побудують (не дай Бог!), Вас туди з перевіркою не пустять і прокуратуру не пустять. Фото 5. Забійний цех, який нам зустрівся по дорозі у Яснозір'я. Що цікаво, на своєму шляху побачили будівництво нових курників у різних місцях та у великій кількості. Фото 6. Будівництво нових курників у Черкаській області. Фото 7.Будівництво нових курників у Черкаській області. Фото 8.Будівництво нових курників на шляху від Козарівки до Яснозір'я. А в голові постійно крутилися питання: «Для чого стільки цих курників?», «Невже мало того, що вже є?» Таки мало, бо куряча лапа простягається і до Київської області. Монотонний пейзаж за вікном стомив і запах почав викликати головний біль, але, все ж таки, ми досягли своєї цілі і побачили славетне Яснозір’я. Перше, що прийшло у голову, коли вийшли з машини: «А тут повітря свіже! Смороду немає!». Ось за що борються люди, борються а не боролися, бо «війна» ще триває. У сільській раді села Яснозір’я спитали контакти Голови ініціативної групи села. Хвилин 15 поговорили із Головою села про історію їхньої боротьби за землю. Вона нам розповіла, що цей інвестор приходив до них не один раз. Перший раз, здається, у 2005 році. Але жителі зібрали збори села, на яких вирішили категорично відмовитись від такої «щедрості». Потім у 2015 році знову «Ряба» почала робити пропозиції, на які люди відповіли на зборах села відмовою. Такі наполегливі «залицяння» інвестора повторювались неодноразово, був і підкуп голосів, але знайшлося пару чоловік, які продали свої паї, і тоді почалося… Голова ініціативної групи Микола Миколайович розповів про їхні поневіряння та боротьбу із чиновницьким апаратом, розповів як почався «безпредел». Приїхали бульдозери, що цікаво, не на ті паї, які куплені «Рябою», і почали знімати чорноземи разом з козацькими курганами. Куди тільки люди не зверталися, але влада з дибільним виразом обличчя (таким само, як і у нашої районної) повторювала, що без згоди яснозірців нічого не побудують, все нормально. І техніка починала працювати ще інтенсивніше. І траси люди перекривали, але ефекту від цього ніякого не було. Тоді нащадкам козаків урвався терпець, і вони перейшли до активних дій – створили цілодобові блокпости на виїздах із села і припинили пропускати техніку на поля, дозволяючи лише вивозити її з села. Зараз блокпости на місці, працюють, люди ведуть цілодобове чергування. Чоловікам із блокпостів невідомі пропонували по 200 тис. доларів тільки за те, щоб вони залишили свій пост хоча б на два тижні. Замість відповіді невідомі отримали жест, який показують рибаки, коли хваляться розміром спійманої риби. Невелика частина техніки та бетонних плит залишились на полі, їх охороняють охоронці, яким щедрий інвестор навіть води не приносить. Частенько їжу та воду охоронці отримують від людей із блокпостів, адже вони справжні ЛЮДИ. На останок, активіст з блокпосту (всі жителі Яснозір’я активісти) запитав у нас – «Чи не розчаровані ми тим, що побачили?». Ми відповіли – «Навпаки, їдемо від Вас натхненними, тепер маємо на кого рівнятися!». Фото 9. Техніка "заглохла",але чорнозем уже не повернути.Село Яснозір’я. Фото10. Вагончики будівельників на полі села Яснозір’я.Колись тут був чорнозем. Подорож була не марною, кожен з нас отримав багато відповідей на всі ті питання, які мучили небайдужих шандрівчан та маслівчан більшу частину літа. З'явилася чітка впевненість, що основна боротьба ще попереду, що всі папірці від чиновників – це ще тільки початок. Нехай Бог нам допоможе! "На Тя уповахомъ, да не постыдимся вовек!" З повагою, небайдужий житель села Шандра.