Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Вчора Отець Володимир дав мені можливість ознайомитись з статею свого товариша о. Петро Політило. Після відео, нижче, буде цей матеріал, думаю Вам сподобається також ПРОСЛАВЛЕННЯ ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО Апостоли, святі отці, а слідом за ними вся літургійна традиція Церкви прославляють Хрест в найпіднесеніших виразах. Святий апостол Павло «хвалиться» Хрестом, преподобний Єфрем Сирін, вихваляючи Хрест, вимовляє довге перерахування: «Хрест – воскресіння мертвих. Хрест – надія християн. Хрест – жезл кульгавим. Хрест – розрада бідних. Хрест – узда для багатих, скинення гордовитих. Хрест – пам’ятник перемоги над демонами. Хрест – надія відчайдушних, кормило для мореплавців. Хрест – стіна оточеним ворогами. Хрест – батько сиріт, радник правдивих. Хрест – розрада скорботних, хранитель немовлят, слава чоловіків, вінець старців ». Його доповнює святий Феодор Студит: «Хрест є багатство, ціннішк всякого іншого багатства. Хрест є найбезпечнішим притулком для християн. Хрест є нпйлегшим тягарем, покладеним на плечі учнів Христових. Хрест є найсолодшою розрадою для душ скорботних. Хрест є примиритель і посередник між небом і землею. Хрестом була знищена смерть і Адаму повернуте життя ». Ми вже звикли це чути – але за часів апостолів і навіть за часів отців це звучало викликом. Хрест не асоціювався з чимось славним і переможним. Зовсім навпаки. Хрест був символом відрази і жаху. З часів Каїна люди винайшли багато способів позбавити ближнього свого життя; технологія страт постійно розвивалася і досягла великої витонченості. У стародавньому світі (як і пізніше, в середні віки) смертна кара була публічною виставою, в ній була певна режисура, театральність. Людину умертвляли на очах у натовпу – головним чином для навіювання належного страху. Але страчуваний, який мав померти, отримував певного роду трибуну: він міг сказати щось, що люди запам’ятають, кинути останні закиди катам або проголосити правоту своєї справи. Томас Мор, зійшовши на ешафот, вигукнув: «Я вмираю вірним слугою короля, але перш за все – Бога!» – І ці слова – слова людини, яка ставить борг перед Богом вище волі монарха, – потім повторюють в поколіннях. Мору відрубали голову; коли важке лезо розсікає шкіру, шийні хребці, нерви, м’язи, артерії, так що голова валиться в кошик, страчуваний не встигає відчути болю. Людина мужня і цілком впевнена у своїй невинності може прийняти таку смерть з великим спокоєм, як Томас Мор і зробив. У цьому випадку смерть стає тріумфом, демонстрацією мужності і стійкості, які обов’язково справлять враження на людей. Римляни зовсім не хотіли, щоб страта їх супротивників перетворювалася в надихаючу демонстрацію стійкості героїв перед лицем смерті. Як і в попередніх їм імперіях – ассірійців, вавилонян, персів, македонців, вони знали, як позбавити смерть найменших ознак «красивості», героїзму, романтичності. Ті, хто кидав виклик їх владі, повинні були вмирати не тільки болісно, але і ганебно – в страчуваного не повинно було залишитися ні краплі сили, ні краплі гідності; єдине враження, яке вони повинні були справляти на людей, – це відраза і жах. Тому людини спочатку бичували спеціальними бичами з вшитими в них свинцевими шипами і гострими шматками кістки – які роздирали тіло на шматки, потім змушували тягти важку поперечину хреста на спині, потім прибивали великими цвяхами за руки і за ноги … Це точно не залишало місця для надихаючих промов і красивих легенд. Це було граничною поразкою і безчестям. Після всього цього найкраще, що можна було зробити з страченим, – його забути, як забувають щось огидне і ганебне. І ось огидне знаряддя смерті робиться знаряддям слави і перемоги; інструмент моторошної тортури – знаменням надії. Яким чином? Бог перетворює його на знаряддя порятунку. Бог став людиною в особі Господа нашого Ісуса Христа – людиною, в усьому подібним нам, крім гріха. І ця Людина приймає смерть – страшну і огидну смерть на Хресті – заради нас, людей, і ради нашого спасіння. Він здобуває перемогу і створює Царство, але це зовсім не та перемога і зовсім не те царство, якого люди зазвичай хочуть – і якого хотіли Його сучасники. Перемоги в цьому світі здобувають ті, хто чинить насильство, – ті, хто може наказати своїм легіонерам порубати на шматки, заколоти або розіп’яти кого завгодно. Ті, у кого легіонерів більше. Христос перемагає, зазнаючи насильства. У світі перемагають ті, хто несе смерть на вістрях своїх мечів і списів; Христос перемагає, приймаючи смерть. Страсна п’ятниця – день, коли люди вбили Бога, – стає днем, коли Бог врятував людей. Царства цього світу тримаються на насильстві, і римляни це чудово розуміли. Їх правителі примушують людей до покори страхом болю і смерті. Христос творить Царство, яке тримається на довірі і любові. Він збирає Своїх підданих не примусом, а любов’ю і вірою; не погрожуючи, а просячи; показуючи Себе не грізним воїном із піднесеним мечем, а Тим, Хто смиренно приймає смерть за інших. І це Царство перемагає: проходить три століття, і сам римський імператор схиляється перед Хрестом. І воно переможе в вічності – коли, за словом преподобного Єфрема Сиріна, «Хрест з’явиться на небі з усім воїнством ангельським, опромінюючи всю землю від кінців і до кінців її більше світлості сонячної і сповіщаючи прихід Владики Христа». Прославляючи Хрест, ми проголошуємо віру в те, що в результаті перемагає не насильство, яке залякує і примушує, а любов, яка терпить розп’яття. І ми стаємо на бік цієї любові в світі, яким править насильство, – тому що, як члени Церкви Христової, ми належимо до прийдешнього світу, де вже не буде насильства – а буде тільки любов. Опублікував о. Петро Політило в понеділок, 26 вересня 2016

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не буде опублікована. Обовʼязкові поля позначені *

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Очистити формуВідправити