Небагато знайдеться сіл, які дали б країні Героя Радянського Союзу, чотирьох Героїв Соціалістичної Праці, трьох кавалерів ордена Леніна, 22 нагороджених орденом Трудового Червоного Прапора, 19 — орденом «Знак Пошани», 13 кавалерів ордена Трудової слави та інших видатних людей. Їхні імена, їхні справи — це золота сторінка в літописі села Карапиші. Вони — наша гордість, наша совість, наша слава. У цій когорті уславлених земляків гідне місце посідає подружжя Анатолія та Валентини Даниленків. І це зрозуміло, адже саме їхнею працею колишній колгосп ім. Щорса перетворено на одне із найпотужніших в Україні сільськогосподарських підприємств — «Агросвіт». Генеральний директор СТОВ «Агросвіт», заслужений працівник сільського господарства України, відмінник освіти, почесний член Національної академії аграрних наук України Валентина Петрівна Даниленко одна з тих небагатьох керівників, про яких говорять «керівник від Бога». У 2005 р. захистила дисертацію в Інституті розведення і генетики тварин Української академії аграрних наук і отримала вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук. Опублікувала більше 10 наукових праць. Відома серед ділових та наукових кіл як практик по впровадженню в сільськогосподарське виробництво кращих світових та вітчизняних технологій у галузях тваринництва та рослинництва. Анатолій Степанович Даниленко— ректор Білоцерківського національного аграрного університету, доктор економічних наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України, академік Національної академії аграрних наук України, академік Української академії наук, відмінник освіти України. З раннього дитинства і Валентина Петрівна, і Анатолій Степанович пізнали важку селянську працю, і саме це визначило їхній подальший шлях у житті. Карапиші стали частиною їх обох. І якби не їхня любов до рідної землі, до простих сільських трударів, дякуючи яким – кожен з нас має на столі хліб і до хліба, то чи змогли б ми побачити наше село таким квітучим та заможним? Ще у ті далекі, важкі, особливо для сільського господарства, дев'яності роки Анатолій Степанович взяв на себе відповідальність за розвиток агропідприємства, а в кінцевому підсумку – і всього села, чітко усвідомлюючи, що не має права на помилку. Карапишани пам’ятають, як він працював від зорі до зорі. Спочатку було дуже важко. Не було потрібних ресурсів, не було можливості платити людям зарплату, зате було велике бажання розвивати виробництво, тому що боліла душа за село. Люди йому повірили, і він намагався зберегти все краще, що було досягнуто, і примножити, ідучи крок за кроком до поставленої мети. За досить короткий час господарство було виведено в розряд найпотужніших сільгоспвиробників не тільки Миронівського району і Київщини загалом, а й стало виробничим гігантом з яскраво вираженим і розвинутим соціальним сектором. А.С.Даниленко дуже багато зробив, аби зберегти господарство цілісним. Коли люди почали розбирати свої земельні та майнові паї, коли створювалися невеликі фермерські господарства, він переконав земляків, що відокремлюватися не варто. І досі в селі ніхто про це не жалкує. Карапишани йому повірили. Уже тоді в його діях простежувалася далекоглядність, масштабність перетворень. Завдяки його зусиллям почалась активна газифікація Миронівщини. Слава про харизму Анатолія Степановича, його настирність, риси творця, зодчого розлетілась далеко за межами Карапишів, і стало зрозумілим, що він людина державного масштабу. 1994 року його було обрано депутатом Верховної Ради України. Тоді у дружини – Валентини Петрівни був вибір: чи обрати для себе спокійне, розмірене життя в столиці, чи продовжити почату спільну справу. Звичайно, що вона не могла зрадити своїх земляків і, не вагаючись, взяла на свої тендітні жіночі плечі цей важкий тягар. Проаналізувавши ситуацію, яка склалася, вона сконцентрувала в господарстві зусилля кращих фахівців, стала активно впроваджувати передові європейські технології з виробництва молока та м’яса. Проте найголовнішим у діяльності і Анатолія Степановича, і Валентини Петрівні була турбота про людей. Вони обоє твердо переконані, що високих результатів у роботі можливо досягти лише тоді, коли на першому місці стоїть людина: вона працюватиме добре, коли про неї відповідно дбають. Найперше – це систематична виплата заробітної плати. Вона у господарстві в середньому становить понад 5000 грн. і виплачується без затримок. Звичайно на сьогоднішній день цього замало, але й підвищення нині неможливе через обвал гривні і зростання цін на витратні статті підприємства, без яких не зможе повноцінно працювати виробництво. У більшості виробничих підрозділів створено належні побутові умови, облаштовано сучасні побутові кімнати, душові, санвузли та пральні. Працівники забезпечені збалансованим гарячим харчуванням, робочим спецодягом та взуттям. Завдяки платоспроможності господарств наші працівники є соціально захищеними. На період відпусток вони, за потреби, можуть отримати пільгові путівки на санаторно-курортне лікування чи відпочинок. Турбуються в «Агросвіті» і про створення належної інфраструктури соцкультпобуту для всіх мешканців Карапишів. В центрі села розташовані заклади соціально-побутового призначення, де можна отримати відповідні послуги, провести свій відпочинок та дозвілля. Це і добротні заклади громадського харчування, і магазини роздрібної торгівлі з продуктовими, промисловими та господарчими товарами. Улюбленим місцем відпочинку дітей стала дитяча ігрова гірка в центральному парку, а дорослі з задоволенням відпочивають біля фонтана на центральній площі села. Валентина Петрівна, напрочуд вродлива і приваблива жінка, справжній взірець жіночності та вишуканості, побудувавши в селі салон краси, повністю зруйнувала укорінений стереотип про сільську жінку, стомлену, у темній полотняній хустинці, з почорнілими від роботи руками. Вона турбується, щоб сільські трудівниці були завжди гарними, доглянутими. Значну увагу вона приділяє також культурному дозвіллю мешканців села. Робота керівників та спеціалістів гуртків та аматорських колективів художньої самодіяльності при сільському будинку культури стимулюється за рахунок товариства «Агросвіт». За кошти підприємства придбано дискотечне обладнання та облаштовано дискотечну залу в будинку культури. За постійну турботу про своїх земляків, за те, що слова Валентини Петрівні і Анатолія Степановича ніколи не розходяться з ділом, їх уже впродовж багатьох років обирають депутатами різних рівнів, і вони завжди пам’ятають про свою відповідальність перед виборцями. На сесіях вони ніколи не голосують автоматично, а попередньо глибоко вивчають питання, вносять свої корективи та пропозиції. Свій досвід вони використовують на благо громадян, щиро вболіваючи за стан справ у районі, і постійно працюють над вирішенням нагальних проблем. Під час живого спілкування люди ставлять непрості запитання, вносять пропозиції, висловлюють свої болі. Як депутати Київської обласної ради Валентина Петрівна і Анатолій Степанович свої зусилля спрямовують не лише на підтримку жителів свого села, але й району. У тісній співпраці з облдержадміністрацією та райдержадміністрацією, обласною та районною радами ними було винайдено кошти, які спрямовувались на соціально-економічний і культурний розвиток територіальних громад. За їх депутатським зверненням Миронівською райдержадміністрацією та районною радою з бюджету 2011 року на будівельні роботи і реконструкцію школи виділено понад 600 тис. грн. За клопотанням депутатів Валентини Петрівни і Анатолія Степановича Даниленків перед обласною радою на соціально-економічний та культурний розвиток територіальний громад Миронівського району спрямовано 7 млн. грн. субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам. Загалом на підтримку соціальної сфери села і району та на благодійницьку діяльність в період з 2011 по 2015 рік ними спрямовано 11 млн. грн., що в середньому за один рік становить 2 млн. 200 тис. грн. Як справжні патріоти України Валентина Петрівна і Анатолій Степанович з болем в серці сприйняли події на сході нашої країни, що тривають ось уже другий рік поспіль. За цей період підприємствами «Агросвіт» та Агротехспілка «Україна» надано допомогу учасникам АТО, військовим частинам, райвійськкомату та іншим підрозділам Збройних Сил України та Міністерства Внутрішніх Справ грошима, продуктами харчування та іншими матеріальними цінностями на суму понад 250 тис. грн. Валентина Петрівна і Анатолій Степанович не просто декларують тезу про соціальний захист своїх виборців, вони реально втілюють її в життя. І це можна переконливо проілюструвати сухою мовою цифр: – на регулярну допомогу інвалідам, учасникам бойових дій, вдовам загиблих у роки Другої світової війни та воїнам-інтернаціоналістам, районній ветеранській організації та обласній спілці воїнів-афганців спрямовано 150 тис. гривень; – на щорічні подарунки дошкільнятам дитячих садків, школярам, матеріальна допомога багатодітним сім’ям, районному центру соціально-психологічної реабілітації в с. Ємчиха, стаціонарному відділенню по обслуговуванню одиноких престарілих Миронівського районного територіального центру соціального обслуговування в с. Зеленьки, комунальному закладу «Миронівський районний соціальний гуртожиток для дітей сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та сімей, які потрапили в складні життєві обставини» – 635 тис. грн.; – на матеріальну допомогу дільничній лікарні, райлікарні, сільським ФАПам, школам села і району, редакції газети «Миронівський край», районній телестудії, райвідділу міліції, райвідділам освіти та культури, на матеріальну допомогу громадянам – 477,5 тис. грн.; – на благоустрій села (утримання кладовищ, ремонт доріг з твердим покриттям, прибирання територій, утримання в належному стані вулиць, околиць села, площ, майданів, парків, могили загиблим воїнам, освітлення вулиць, підтримку комунального підприємства «Карапишікомунгосп» та ін. – 8,7 млн. грн.; – на виділення допомоги продуктами харчування та грошима на поховання померлих, здійснення обрядових послуг, допомога на лікування, на святкування ювілейних дат громадян, відзначення державних і професійних свят і т.п. – 127,7 тис. грн.; – на виготовлення державних актів на землю для карапишівських працівників соціальної сфери та пенсіонерів з їх числа було виділено СТОВ «Агросвіт» 143 тис. грн.; – на виготовлення проекту реконструкції Карапишівської загальноосвітньої школи та добудови спортзалу — понад 160 тис. гривень. У 2012 році в Карапишівській ЗОШ І-ІІІ ступенів за державні кошти було проведено капітальний ремонт каналізації та системи водовідведення з обладнанням в середині приміщення школи санвузлів для дітей. У 2014 році на базі Карапишівської амбулаторії практики сімейної медицини за сприяння Валентини Петрівни створено місцеву службу екстреної медичної допомоги, для якої «Агросвітом» виділяється пальне та кошти на проведення поточних ремонтів. В цьому ж році за кошти «Агросвіту» профінансовано 130 тис. грн. на геолого-топографічні роботи з виготовлення генерального плану села Карапиші та проведено ремонт дороги по вул. Головківка на суму 120,3 тис. грн. До 20-річчя незалежності України мешканцям села Карапиші і усього Миронівському району було зроблено подарунок — за кошти СТОВ “Агросвіт” вийшла друком ілюстрована книга “Карапиші у сяєві зорі”, де зібрано безцінний матеріал та фотографії про історію і сьогодення села. За спонсорські кошти «Агросвіту» у 2015 році видано книгу Віктора Глущенка «Ваше здоров’я». Щороку кошти Київської обласної ради, передбачені на здійснення депутатської діяльності В.П.Даниленко, використовувалися нею для матеріальної допомоги на лікування та проведення термінових операцій виборцям. В середньому за рік ця сума становила 15 тис. грн. Немало коштів «Агросвіту» та Агротехспілки «Україна» спрямовано соціально-культурним закладам територіальних громад Миронівського району. Зокрема, для Потіцької ЗОШ І-ІІІ ступенів придбано меблі для методичних кабінетів, для Кип'ячківської ЗОШ І-ІІ ступенів закуплено музичний центр з підсилювальною апаратурою, для Шандрівського ФАПу закуплено постільну білизну, для Карапишівської дільничної лікарні безкоштовно виділялися продукти для харчування хворих, для Миронівської ЦРЛ до 2013 року щотижня безкоштовно відпускалося 50 кг м'яса, а зараз – 40 буханок хліба щодня. Для Пустовітівського будинку культури закуплено електрообігрівачі, в Олександрівському будинку культури було перекрито дах та подаровано музичний центр з підсилювальною апаратурою. За зверненням виборців з Потоку для завершення будівництва сільської церкви виділено 10 тис. гривень. Обласному центру ресоціалізації наркозалежної молоді на його банківський рахунок перераховано 5 тис. грн. допомоги. І це ще не повний перелік благодійної допомоги, яка стала для Даниленків нормою їхнього життя. Зранку Анатолій Степанович, ще до початку робочого дня в Білоцерківському національному аграрному університеті, який він очолює, дуже часто їздить по районах, зустрічається з людьми. Кожна така зустріч проходить у формі відвертого діалогу. Відчувається, що в нього болить душа і за пенсіонерів, і за сільських працівників, і за молодь, якій сьогодні надзвичайно важко працевлаштуватися. Саме тому в нашому районі люди на нього чекають з нетерпінням і зустрічають щирими посмішками. Буваючи у селах, він особливу увагу звертає на проблеми одиноких пристарілих людей, ветеранів війни, яким сьогодні живеться особливо важко. Він твердо переконаний, що рівень цивілізації країни багато в чому визначається тим, як держава ставиться до людей похилого віку. У нас, на жаль, це дуже болюче питання. А тому не лише напередодні Дня Перемоги, а й будь-якого дня, коли до нього звертаються ветерани чи пристарілі він завжди надає посильну допомогу: одному треба завезти дрова для опалення, другому полагодити дах старенького будиночка, ще комусь поставити огорожу біля садиби, а комусь не вистачає коштів на ліки. Анатолій Степанович твердо переконаний, що прямий діалог з людьми, відповідальність і принциповість у роботі депутата – запорука того, що рано чи пізно можна таки виправити ситуацію на селі на краще. Виборці щиро поважають Анатолія Степановича, тому що лише реальними справами, реальною допомогою депутат може здобути авторитет у людей. А люди ніколи не помиляються. За високий професіоналізм, компетентність, далекоглядність, діловитість та уміння бачити перспективу багатотисячний колектив Білоцерківського національного аграрного університету обрав Анатолія Степановича Даниленка своїм ректором. То були непрості для університету часи, оскільки потрібно було вберегти все те краще, що надбано було за багато років працею професорсько-викладацького складу, а от «учгосп» необхідно було буквально рятувати. Розбазарена земля, розвалені приміщення. Він не міг спокійно споглядати ту руйнацію і з властивим йому молодечим запалом взявся за справу. За кілька років вдалося частково повернути землю, реставрувати і побудувати нові господарські приміщення, закупити худобу. І нині університетський навчально-науково-дослідний центр перетворено в сучасне модельне господарство, де використовуються новітні технології в рослинництві і тваринництві. Сьогодні ННДЦ демонструє стале економічне зростання і вже може слугувати полігоном для проведення виробничої практики з підготовки високопрофесійних фахівців агропромислового комплексу та підвищення їхньої кваліфікації. За порівняно невеликий термін ректором ініційовано та впроваджено в життя низку проектів, які стали доленосними для розвитку університету. Відкрито нові напрями підготовки студентів: «Харчові технології та інженерія», «Геодезія, картографія та землеустрій»; створено спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) сільськогосподарських наук за спеціальностями «Біотехнологія» та «Годівля тварин і технологія кормів». Далекоглядність ректора А.С.Даниленка особливо проявилась в ініціюванні ним та реалізації проекту енергозбереження в університеті: побудовано котельні на твердому паливі для корпусів № 8, 9, 10, проведено реконструкцію котелень навчальних корпусів № 1-5; незважаючи на фінансові складнощі, в центральному корпусі частково замінено старі вікна на пластикові. Немало зроблено ректором для розширення регіонального університетського центру. За ініціативи А.С.Даниленка до складу БНАУ увійшли Тульчинський технікум ветеринарної медицини, Бобринецький технікум ім. В.Порика, Маслівський аграрний технікум ім. П.Х. Гаркавого. Отримано державні акти на право власності на земельні площі технолого-економічного коледжу та всіх семи технікумів, що входять до складу університетського центру. Анатолій Степанович успішно поєднує педагогічну та господарську роботу ректора з плідною науковою діяльністю. Він автор понад 200 наукових праць, 5 монографій, 5 навчальних посібників. Під його керівництвом захищено дві докторські та п’ять кандидатських дисертацій. Наукові розробки А.С.Даниленка є перспективними і довели свою життєздатність, адже були апробовані в господарствах і забезпечили виживання цих господарств у складних економічних умовах та ефективний розвиток у довгостроковій перспективі. Під керівництвом професора А.С.Даниленка спільно із зарубіжними партнерами виконується кілька наукових проектів на міжнародному рівні. Зокрема, укладено тристоронню угоду про партнерство між Білоцерківським НАУ, ВетАгро Сюп Ліон і МЕБ та впроваджується спільний міжнародний проект «Технології точного землеробства: впровадження у виробництво та підготовка фахівців». За ініціативи ректора університету започатковано випуск наукового видання «Сталий розвиток економіки». Анатолій Степанович не боїться експериментувати і активно впроваджує елементи європейських стандартів вищої школи, а тому університет протягом останніх років надійно утримує Почесне звання “Лідер національної освіти”. Чіткість, визначеність, вимогливість до самого себе, повна самовіддача справі і головне — допомога людям — такі життєві пріоритети нашого земляка Анатолія Степановича Даниленка. Кожний його робочий день розпочинається рано. Все залежить від щільності графіка, важливості зустрічей та ділових поїздок. Відповідальна людина та, яка розуміє силу часу! Цю істину повністю підтверджує Анатолій Степанович. Його графік роботи дуже насичений і завантажений, але ця мудра людина все встигає і по можливості вирішує проблеми не тільки університету, а й громад Білоцерківщини, Рокитнянщини, Миронівщини та Богуславщини, а також багатьох окремих людей, які тут проживають. “Керівником бути складно і непросто, – говорить він. – Я не розумію тих начальників, які думають, що головне зайняти крісло, а все інше вирішиться само по собі. Якщо ставиш перед собою планку, конкретні завдання, то їх потрібно вирішувати і досягати. Мені теж часом, ой як нелегко, але знаю, що люди чекають конкретних результатів”. Завершуючи розповідь про наших земляків – подружжя Даниленків, хотілося б сказати, що це справжні господарі своєї землі. У всі часи, незважаючи на будь-які негаразди, вони живуть і творять добрі справи для людей. Для нас, карапишан, ця родина є взірцем доброти, людяності та відданого служіння своїй Вітчизні.

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не буде опублікована. Обовʼязкові поля позначені *

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Очистити формуВідправити