Віра

Питання розвитку Української нації, розвитку Державності , формування самодостатньої держави Україна , в якій людина має почувати себе насамперед комфортно, має відчувати захищеність своїх прав і свобод з боку держави, являється надзвичайно важливим для сьогодення. А що у нас відбувається? Насамперед, що є титульним для нашої держави? – Це рідна українська мова, яка має бути разом з молоком мами для дитини, і ми маємо розвивати це й підтримувати. А чи все в нас добре в цьому напрямку? Подивіться складові і ви скажете що це не так. Підемо дальші: чи все у нас добре відбувається з отриманням освіти? Ми маємо мати освічену націю. А чи все у нас правильно робиться у формуванні духовності? А все перелічене вище являється головними складовими формування нації. Ми сьогодні маємо дуже багато релігійних течій. І я з повагою відношусь до кожної людини, кожна людина має право на свій вибір, але дівайте подивимось глибше… Що у нас відбувається в Державі? І чи завжди ті, що моляться роблять це щиро : за Україну, за український народ, за кожну людину. І знову у вас з`являться сумніви. А яка ситуація в економіці, яка заробітна плата, які пенсії? І з кожним роком стає все гірше й гірше. Я скажу більше – це все похідні. Ми маємо сформувати насамперед єдність нації. Прикладом може бути Польща. Вони тридцять років тому до нас приїздили і купували все, аж до каструлі включно. А сьогодні? Сьогодні молодь виїжджає до Польщі навчатись, на заробітки, тому що ми не можемо забезпечити її робочими місцями. Так оце являється основою – віра, мова, духовність, культура. А яким же шляхом іти – байдуже спостерігати, що у нас нічого не відбувається? Ні. Тому я твердо переконаний, що у вірі якраз є єднання, повага і розуміння, підтримка кожного. Бо ми маємо бачити перед собою бога. Я бачу в єднанні нації нашу Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Чому я це бачу? По перше, молитва в церкві ведеться дуже просто і зрозуміло, українською мовою. По друге, ми молимось за Україну, ми молимось за Українських людей. По третє, що найбільш важливо, вона є об`єднуючим в формуванні нашої Великої Титульної Української Нації. І чи могли я і Валентина Петрівна стояти осторонь? Ми, заручившись божою підтримкою і підтримкою громади села Карапиші, збудували невеличку Церкву Київського Патріархату. Але це Український дух, він має прививатися, він має проростати. І коли виникло питання про будівництво такого ж храму і в Миронівці, і громада Миронівчан прийняла рішення про будівництво у Миронівці Української Православної Церкви Київського Патріархату, то зрозуміло, що стояти осторонь ми не мали права. Було дуже багато дискусій і щодо відведення земельної ділянки і щодо будівництва в цілому. Багато людей прилучається до будівництва, дякуємо їм, що не стоять осторонь. І Філарет, його святість не відмовляє у фінансуванні, і не менше фінансує будівництво моя сім`я: Валентина Петрівна і Анатолій Степанович Даниленко. Але не про те мова хто більше вклав у будівництво Церкви чи то фінансами, чи то безпосередньо в роботі. Можливо та бабуся, яка свою останню гривню поклала на алтар для розбудови церкви – вона більше вклала. Оце є найбільший вимір. І я радію і спостерігаю за нашими людьми в моїй рідній Миронівці і як в Миронівськім краї пробивається Український Дух, особливо в молоді. І не вірте тому, що в нас молодь не така. Я, працюючи на посаді ректора Білоцерківського Державного Аграрного Університету, а це понад тринадцять тисяч студентів, щасливий від того, що працюю з ними, вони дуже відповідально відносяться до розбудови України і таки збудують нашу Україну. Зроблять її багатою і незалежною вже по факту , а не на словах. А скільки молодих людей пішли сьогодні захищати нашу державу на схід України і, на жаль, є й такі, що не повернулись і до нашої рідної Миронівки загиблі Герої. Оце вимір. Тому я твердо переконаний, що чим швидше ми прийдемо до істини, до об`єднання нації, в тому числі і навколо релігії, тим швидше ми покінчимо з ворогом зовнішнім, а не менш важливо і з ворогом внутрішнім. Тому що за нас ніхто так щиро не помолиться, як ми самі за себе. Ніхто нам не дасть підтримки такої, як ми одне одному, як брати і сестри. Оце вибір мій, моєї сім`ї, моїх земляків і, користуючись нагодою, я висловлю вдячність всім моїм землякам, які відгукнулись і будують святий храм в Миронівці. Будують Україну! Я знаю, що сьогодні і Зеленьки піднімають питання щодо будівництва в своєму селі Української Православної Церкви Київського Патріархату. І Олександрівка планує. Це не просто. Це – не легко. Потрібно йти з відкритим серцем до людей і роз`яснювати їм сутність. А сутність лише у вірі, у об`єднанні. У добрих справах. В цьому життєва позиція нашої сім`ї Даниленків. Всім здоров`я, щастя, миру, добра! Дякую. Інтерв`ю взято 17 жовтня 2015-го року в селі Юхни на зустрічі з жителями.