Дана стаття не є нашою власністю – публікацію взято з газети “Мар’їнська Нива” N14 від 21 квітня 2017 року. Публікуємо її тому, щоб показати, як відносяться жителі прифронтової зони сходу України до моральної і матеріальної допомоги, котру їм надають наші волонтери. .

Шануймося, українці – Ми того варті.

Волонтери з Київщини привезли на буремний схід кусочок мирної України.

Доктор економічних наук, професор, академік Національної академії аграрних наук України, заслужений працівник сільського господарства, відмінник світи. Колишній: голова правління колгоспу, губернатор Черкаської області, голова Деркомзему, депутат Київської обласної ради VIIскликання. Нинішній: ректор Білоцерківського національного аграрного університету, а ще, за покликом серця, очільник однієї з чисельних на Київщині груп волонтерського руху, що цими недалекими днями перебувала у зоні безпосереднього вогню: на передовій – де нині дислокуються їхні побратими та в райцентрівській Марї’нці, що впритул сусідує з лінією розмежування та щоденно потерпає від стрілянини і потужних вибухів.

Бачте, як воно вийшло – весь попередній абзац довелося присвятити доволі знаній на обширах України людині – Анатолію Даниленку та його соратникам по справі благодійній, тобто волонтерський. При зустрічі в стінах військово-цивільної адміністрації м. Мар’їнка, принагідно організованій першим заступником керівника ВЦА Юрієм Малашком розговорилися про болюче, як для Київщини так і для нашої Мар’їнщини.

– Опікуватись аграрним сектором економіки нашої держави, це сенс усього мого життя, – каже Анатолій Степанович і тут же акцентує, що колишніх і нинішніх студентів аграрного університету повсякчас націлює впроваджувати на селі, так званий, замкнений цикл виробництва. Це коли не зерно чи молоко продавати, а отримане з полів і ферм переробити посередністю засобів малої індустріалізації та запропонувати споживачеві крупу, тушковане м’ясо, олію, сир, йогурт, ковбасу тощо. Від того й українцям зиск, бо їстимуть не завезене незнамо звідки, а своє-вітчизняне, значить якісне і смачне. Звісно, що й господарникам-аграріям більше фінансового толку з продажу готової продукції, а не сировини.

– Одначе, роздумує вголос ректор, – зараз не стільки про це-насущне для села, скільки про нашу спільну на Вкраїні біду – війну на Донбасі. Скажіть, заради Бога, як може відповідальна, щира і порядна людина, будь-то киянин, черкащанин чи львів’янин стояти осторонь пекельних проблем, що оповили східний регіон країни? Відповідь однозначна – ні.

Ось тому група волонтерів з Київщини, очолювана доктором наук, професором і академікам Анатолієм Даниленком, попри зайнятість на основній роботі, прибула на передній край війни. Не пусто порожньо, а з вантажем продовольства, білизни, інших побутових речей. Все доправили адресно, зустрівшись з побратимами-вояками Збройних Сил України, переважна більшість яких – уродженці Київщини.

Не тільки можливістю відвідати та підсобити землякам обернулася ця поїздка.

– У Марї’нці ми не вперше, – каже Анатолій Даниленко. – Ой, як трудно нині виживати тут. Не за чутками знаємо, як множиться людське горе, якого досі зазнають у Мар’їнці та Красногорівці.

Мету завчасно переслідували подвійну: спершу на фронт, затим до мар’їнців – в обидві школи, у дитячий садок.

– Ось, що прикметно, – ділиться емоційно ректор університету і водночас волонтер Анатолій Даниленко, – абсолютно незалежно від мови якою спілкувалися, з донеччанами миттєво порозумілися. Тоді подумав собі – яка, впринципі, різниця – українською чи російською, аби єдині були в прагненні, намірах, бажанні. Всі ми українці, тож всюди й шануймося, бо ми, як ніхто інший, справді того варті.

Кияни передали освітянам телевізори, комп’ютери, ноутбуки (на знімку). Ініціювали і дружними оплесками колег отримали підтримку – навпроти Будинку культури в Мар’їнці встановити бюст великому українцю – Тарасу Шевченку.

Анатолій Степанович особисто передав нашим педагогам низькій уклін і щирі слова вдячності від міністра освіти і науки України Лілії Гриневич, з якою зустрівся напередодні поїздки на Донбас. А ще персонально запросив понад двадцять мар’їнських вчителів на гостини в своє рідне село Карапиші, де обіцяв їм прекрасний відпочинок у тамтешньому санаторії «Зоря».

Анатолій Бесараб

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не буде опублікована. Обовʼязкові поля позначені *

Ви можете використовувати наступні HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Очистити формуВідправити